Меню
Голоси війни
Всі 319 Події 9 Моніторинг 3 Інтерв’ю 317 Публіцистика 1 Анонси та оголошення 1
‘За один раз літак знищив 6 будинків…’

Олена Міщенко — жителька села Королівка на Київщині. Жінка пережила і бомбардування, і обстріли, і вбивства близьких людей. Росіяни вщент знищили будинок пані Олени, а на подвір’ї довелося ховати вбитих людей.

‘Я одразу зрозуміла, що чоловіка вбили’

Жителька Бучі Ірина Солова разом із чоловіком та онуками ховалась у лазні від російських бомбардувань. Її чоловік побачив, як щось горить на вулиці, і вирішив вийти, щоб допомогти людям. Як і багатьох мирних жителів міста, беззбройного пенсіонера було вбито російськими солдатами ні за що.

‘Мені досі сняться страшні сни’, — керуючий справами Бучанської міськради

Про звірства російських військових у Бучі навіть згодом неможливо говорити без сліз. Дмитро Гапченко, керуючий справами Бучанської міської раді, залишався у місті весь час окупації. В інтерв’ю ХПГ він ділиться спогадами та розповідає про те, що вже зроблено, щоб повернути мешканцям міста хоч трохи миру та впевненості у завтрашньому дні.

Українська медсестра в окупації: рятувати і не загинути

Під обстрілами і в окупації, коли не було ані світла, ані зв’язку, медсестра Наталя Глуходід не залишила своїх пацієнтів в Осколі під Ізюмом. Лікарню захопили росіяни, але жінка не пішла на співпрацю з ворогом. Але й присязі Гіппократа не зрадила.

‘Мене розстріляли з танкового кулемета’

Віктор Нестерчук їхав велосипедом до Ворзельського пологового будинку за сумішшю для шестимісячної дитини, коли росіяни розстріляли його. Він пролежав зі жгутом три дні, бо росіяни взагалі не давали вивозити жодних поранених до Бучанської лікарні. Попри ампутацію ноги, Віктор вважає, що йому пощастило порівняно з іншими жертвами безжальної російської агресії проти цивільних.

‘Біжіть вперед. Обернетеся — пристрелимо’

Ростислав Пашинський та його попутник потрапили в полон, коли намагалися самостійно евакуюватись із Бучі. Хлопців били, погрожували відрізати вуха та пальці. Щоб змусити Максима зізнатися, що він — навідник, росіяни імітували розстріл його попутника. Скільки страху довелося пережити двом мирним мешканцям і чим закінчилася ця історія — у нашому репортажі.

‘Їхали, аби не чути й не бачити війну’

До початку російського вторгнення, Олена мешкала у Слов’янську з двома дітьми та чоловіком, що має інвалідність. У квітні, коли бої точилися за 15 кілометрів від міста, вони всі евакуювалися на Львівщину. Після півтора року переселенського життя в Україні, родина вирішила влаштовувати свою долю за кордоном.

‘У військкоматі сказали, що моїх послуг не потребують’

Син Віктора Петровича добровільно пішов у Національну Гвардію та був поранений під Бахмутом. Пан Віктор теж хотів захищати батьківщину, але його не взяли за віком. Тоді чоловік вирішив допомагати у міру своїх можливостей: готував коктейлі Молотова, в’язав маскувальні сітки.

Картопля під обстрілами та корови на мінному полі — 11 мешканців Грушувахи кілька місяців жили на лінії фронту

Село Грушуваха розташоване на правому березі каналу Дніпро-Донбас, в Ізюмському районі на Харківщині. Окупанти сюди не зайшли, але були зовсім поряд, на іншому боці каналу: протягом восьми місяців село перебувало на лінії фронту.

‘Здаватися немає куди, потрібно боротися за життя’

Юрій Григорович із Вишгорода був свідком влучання ракети у власний будинок. Його жінка отримала серйозні поранення, перенесла кілька операцій та майже втратила зір. Якщо жінка не зможе сама себе обслуговувати, йому доведеться розривати трудовий договір із заводом. Але попри все пан Юрій не втрачає надії.

‘На блокпостах росіяни роздягали та оглядали навіть дівчат’

Ірина Соколова з дочкою евакуювалися з Маріуполя через Бердянськ. Їм довелося пішки йти до околиці, бо росіяни припинили пропускати автобуси до міста. На російських блокпостах прискіпливо перевіряли всіх: роздягали, дивилися шию, плечі, тату.

З уламком у спині, з тугою в серці

Вона була свідком руйнування Маріуполя, бачила вбитих снайпером сусідів, чула крики людей, що згоріли в будинках. Після поранення Галина Євгенівна принципово не захотіла отримувати допомогу від окупантів. Її рана загоїлася, але туга за домом не відпускає жінку, яка покинула рідне місто.

1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  » ... 27
Про ХПГ
Хто миКонтактиРічні звітиПолітики ХПГ
Теми
КонституціяПолітикаВпровадження норм європейського праваПраво на життяКатування та жорстоке поводженняПраво на свободу та особисту недоторканністьПраво на справедливий судПраво на приватністьСвобода совісті та віросповіданняСвобода вираження поглядівДоступ до інформаціїСвобода пересуванняЗахист від дискримінаціїСоціально-економічні праваАрміяКримінально-виконавча системаПраво на охорону здоров’яПраво на освітуЕкологічні праваПрава дітейПрава жінокПрава шукачів притулкуГромадянське суспільство
Спецпроєкти
Психологічна допомогаРосійсько-українська війнаГолоси війниДокументування воєнних злочинів в УкраїніПравова допомогаОнлайн-бібліотекаДисидентський рух в Україні. Віртуальний музейІсторії свавільно засудженихГромадянська освітаДовідник юристаПроти катуваньПраво на приватністьГаряча лінія з пошуку зниклих безвісти