Держава має забезпечити альтернативну службу навіть під час війни

18 березня Венеційська комісія оприлюднила консультативний висновок щодо альтернативної (невійськової служби) в Україні у відповідь на звернення Конституційного Суду України. 

Ще минулого грудня тодішній виконувач обов’язків голови Конституційного Суду України Віктор Кривенко звернувся до Венеційської комісії з проханням надати висновок щодо альтернативної (невійськової) служби.

Про що йдеться у висновку Венеційської комісії?

У Венеційській комісії зауважили, що сама природа відмови від військової служби з міркувань совісті (через переконання) передбачає те, що таку відмову не можна повністю виключати під час війни, хоча держави мають обмежену свободу розсуду, особливо під час загальної мобілізації. При цьому Венеційська комісія вважає, що людину, яка відмовляється від військової служби через переконання, за жодних обставин не можна зобов’язувати носити чи використовувати зброю, навіть для захисту власної країни.

Як зазначала “Судово-юридична газета”, у Венеційській комісії перелічили міжнародні стандарти, що стосуються відмови від військової служби з міркувань совісті. З-поміж них згадували таке:

Стаття 9 Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ) і стаття 18 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (МПГПП), що стосуються свободи думки, совісті та релігії, гарантують право на відмову від військової служби з міркувань совісті. 

Відмова від військової служби з міркувань совісті ґрунтується на релігійних або інших переконаннях, що включають, зокрема, тверде, постійне і щире заперечення проти будь-якої участі у війні або носіння зброї. Держави можуть вимагати певного рівня обґрунтування таких щирих переконань.

Відповідно до ЄКПЛ, обмеження права на відмову від військової служби з міркувань совісті мають бути чітко передбачені законом, мати законну мету й суворо обмежуватися необхідним для досягнення цієї мети, а також бути пропорційними до неї.

Крім того, як зазначили у Венеційській комісії, відповідно до Європейської конвенції з прав людини, але не Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, відступ від права на відмову від військової служби з міркувань совісті можливий, але лише тією мірою, якої вимагає ситуація.

Відповідно до Європейської конвенції з прав людини та Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, держави мають позитивне зобов’язання створити систему альтернативної служби, яка повинна бути відокремлена від військової системи, не мати карального характеру й бути у рамках розумних часових обмежень. Доступ до такої служби має бути недискримінаційним і регулюватися справедливими та прозорими механізмами.

У Венеційській комісії також зауважили, що вони лишаються на зв’язку з Конституційним Судом України для подальшої допомоги в тлумаченні цього питання.

Чому Конституційний Суд звернувся до Венеційської комісії?

Конституційний Суд України звернувся до Венеційської комісії через конституційну скаргу щодо обвинувачення в ухиленні від військової служби людини, яка відмовлялася від військової служби з міркувань совісті. Заявник, який подавав скаргу, був давнім членом Церкви адвентистів сьомого дня — релігійної організації, доктрина якої не допускає ані використання зброї, ані залученості до військової служби, що не вимагає носіння зброї. Як постановили українські суди, законодавство України не передбачає заміну військової служби під час мобілізації, а право на прояв своєї релігії чи переконань не є абсолютним і підпорядковується конституційному обов’язку захищати територіальну цілісність і суверенітет держави від зовнішньої агресії. 

Проблеми з альтернативною службою в Україні

У своєму висновку Венеційська комісія наводила дані Європейського бюро з питань відмови від військової служби з міркувань совісті, згідно з якими, від початку повномасштабної агресії Росії, тобто з 24 лютого 2022 року, в Україні припинили визнавати право на відмову від військової служби з мотивів совісті, а у межах поточної мобілізації ще не було задоволено жодної заяви на проходження альтернативної служби.

Цього лютого ми писали, що Свідка Єгови, який відмовився від призову в армію через переконання, засудили до трьох років тюремного ув’язнення. Як тоді наголошували в релігійній організації, стаття 35 Конституції України гарантує право на проходження альтернативної (невійськової) служби людям, які через особисті переконання відмовляються проходити військову службу.

Ще раніше ХПГ розповідала про Віталія Алексеєнка, який відмовився від військової служби через релігійні переконання. Спочатку його також засудили, щоправда до одного року позбавлення волі, проте Верховний Суд України скасував обвинувальний вирок, а справу Алексеєнка відправили на новий розгляд. Минулого року ми також повідомляли, що Бориспільський міськрайонний суд Київської області виправдав українця, якого звинувачували в ухиленні від військової служби під час мобілізації.

Харківська правозахисна група наголошувала, що в самому Указі Президента “Про введення воєнного стану в Україні” жодним чином не обмежується стаття 35 Конституції, яка забезпечує право проходження альтернативної служби, а отже невійськова служба має гарантуватися і під час воєнного стану. Певна прогалина в законах виникає тому, що альтернативна служба застосовується лише до строкової військової служби, яка формально відрізняється від служби в межах мобілізації. Більше про це можна почитати в нашому інтерв’ю з дослідником релігії і права Дмитром Вовком та директором ХПГ Євгеном Захаровим.

Порушення релігійних свобод на ТОТ і в російській неволі

Докторка релігієзнавства, професорка Інституту філософії НАН України та Президентка Української асоціації релігієзнавців Людмила Филипович також зазначала, що в Україні є проблеми з альтернативною службою.

“Чи все ідеально зі свободою віросповідання на підконтрольній українській владі території України? Ні, проблеми є, наприклад альтернативна служба, але фундаментальні права віруючих і релігійних громад забезпечуються, релігійні свободи гарантуються”, — казала Людмила Филипович на вебінарі, організованому круглим столом щодо свободи релігії та переконань, 11 грудня 2024 року у Брюсселі.

При цьому Филипович відмічала, що на тимчасово окупованих територіях України, які перебувають під контролем РФ, “фактично знищена релігійна свобода”, віряни змушені приватно молитися та таємно зустрічатися. “Де Путін, там закінчується релігійна свобода”, — підсумовувала пані Людмила, адже “викрадення, катування та позасудові страти священників і вірян різних церков супроводжують російську агресію проти України з 2014 року”. Торік Харківська правозахисна група висвітлювала катування священників та знищення українських церков в аналітичному матеріалі. Ми також неодноразово висвітлювали закриття храмів ПЦУ та писали про інші утиски вірян, зокрема і про закриття ісламської школи в Криму. 

Цього січня Міністерство закордонних справ повідомляло, що від початку повномасштабного вторгнення РФ російські загарбники вбили 67 служителів українських церков і релігійних організацій. Ще у квітні минулого року директор і співзасновник Human Rights Without Frontiers Віллі Фотре писав про переслідування Свідків Єгови як в Росії, так і в тимчасово окупованому Криму. Ми також розповідали, як минулого серпня “кілька груп озброєних силовиків у масках” увірвалися до помешкань кримських Свідків Єгови, які мешкали у селищах Роздольне й Сінокісне та в Алушті. Силовики поводилися вкрай грубо, погрожували людям і завдали ушкоджень щонайменше одному вірянину. У жовтні 2024-го представники РФ обшукали ще щонайменше 10 вірян і порушили кримінальну справу проти 53-річного Віталія Бурика, якого звинувачували в організації діяльності “екстремістської організації”. Як сповіщали в Європейській асоціації “Свідків Єгови”, “вірянин провів два дні в ізоляторі тимчасового тримання, після чого його помістили під домашній арешт”. За інформацією асоціації, станом на той час щонайменше 30 вірян в тимчасово окупованому Криму зазнали кримінального переслідування за віру за останні сім років.

На жаль, це були неостаточні цифри. Вже у січні 2025-го стало відомо, що підконтрольний Кремлю “Гагарінський районний суд Севастополя” засудив двох Свідків Єгови — Віктора Кудінова та Сергія Жигалова — до шести років колонії. Вірян також звинуватили в організації діяльності “екстремістської організації”. При цьому, згідно з міжнародним гуманітарним правом, Російська Федерація не має права застосовувати своє кримінальне законодавство на тимчасово окупованих територіях України, а переслідування осіб, які не є злочинцями з позиції українського законодавства, є порушенням статті 7 Європейської конвенції з прав людини (покарання лише на підставі закону).

Вже цього березня ми писали про порушення прав увʼязнених Росією мусульман. Зокрема, про такі порушення, що відбуваються у виправній колонії 33 Абакана, казав журналіст Ремзі Бекіров, якого РФ засудила до 19 років позбавлення волі. До прикладу, під час Рамадану, коли мусульмани постують і мають снідати до сходу сонця, а вечеряти після його заходу, вірян позбавляють такої можливості. Оскільки в Абакані світає о п’ятій годині ранку, а сніданок у колонії відбувається за дві чи три години після цього, Ремзі Бекіров не має змоги вранці поїсти. Поки журналісту вдається повечеряти під час загального приймання їжі в їдальні о сьомій годині вечора, проте оскільки до кінця березня світловий день подовшає, вже на завершення Рамадану Ремзі Бекіров не зможе поїсти увечері разом з рештою увʼязнених, наголошувала його адвокатка. Крім того, наприкінці цього січня стало відомо, що Ремзі Бекірова на п’ять діб відправили до штрафного ізолятора (ШІЗО) через колективний намаз. За даними захисників, тоді, крім нього, до штрафного ізолятора відправили ще шістьох людей, які отримали від п’яти до семи діб у ШІЗО.  

Як зазначала дружина політвʼязня Халіде Бекірова, фактично її чоловік не міг ані молитися упродовж дня, ані постувати, а в російській неволі взагалі немає умов, аби мусульмани могли здійснювати релігійні обряди, хоча навіть за Конституцією РФ такі умови мають бути надані. “Його та інших мусульман морять голодом, тиснуть морально. Наглядачі принижують їхню людську гідність, принижують [людей]. Звичайно, це дуже позначається на здоров’ї”, — казала пані Халіде. Попри це Бекіров не планував відмовлятися від постування, бо вважав це “своїм обов’язком як мусульманина”. “Він сказав, що які б умови не були, має намір серйозно тримати піст щодня цього місяця, навіть якщо доведеться їсти раз на день або менше”, — казала дружина політвʼязня. Адвокатка Бекірова наголошувала, що її підзахисний прагне лише одного: аби його права не порушували, а йому дозволяли дотримуватися релігійних приписів без загрози життю та здоров’ю.