РФ порушує права українських дітей на ідентичність та возз’єднання з сім’єю

Росія продовжує вести цинічну війну проти українських дітей і вивозить їх з України, якомога далі від справжніх родин і власної країни.

З Луганщини до Дагестану

Як повідомили в Центрі національного спротиву, цього разу 50 дітей з Луганщини були вивезені до Дагестану.

Наразі відомо, що під приводом “оздоровлення” малечу відправили до республіканського центру “Солнєчний бєрєг”. Дітей вивезли до Дагестану без супроводу батьків.

За інформацією ЦНС, чергове викрадення українських дітей організував “Жіночий рух Єдиної Росії”, тобто представники партії Путіна.

У ЦНС наголосили, що в так званих “оздоровчих таборах” дітей піддають ідеологічній обробці: перед ними виступають російські пропагандисти, які нав’язують спотворену Кремлем версію російської війни проти України.

При цьому, як зауважили у ЦНС, дітей часто не повертають батькам до того моменту, поки ті не приїжджають за ними особисто. Українські діти стають заручниками терористичної країни, яка використовує малечу, аби виманити їхніх батьків на територію Росії. Після того як родина опиняється у РФ, зазвичай її вже не відпускають назад. Таким чином росіяни не дозволяють повернутися до України цілим сімʼям.

“Це є ще одним прикладом політики геноциду, яку проводять росіяни на тимчасово окупованих територіях України. Ворог намагається знищити самоідентичність цілого покоління українців, аби знищити нашу націю”, — переконані у ЦНС.

Без права на ідентичність і сім’ю

Згідно зі звітом Організації з безпеки та співробітництва у Європі (ОБСЄ), оприлюдненим 4-го травня, Російська Федерація порушує права українських дітей, яких було незаконно депортовано чи переміщено. Експерти ОБСЄ зафіксували численні та повторювані порушення інтересів та прав дітей, передбачених Конвенцією ООН про права дитини, з-поміж яких: права на ідентичність, сімʼю (та возз’єднання з сім’єю), освіту, доступ до інформації, відпочинок, дозвілля, свободу думки, совісті та релігії, права на свободу і недоторканність та багато іншого.

У ОБСЄ підтвердили, що випадки евакуації без згоди та тривале переміщення українських дітей є порушеннями Міжнародного гуманітарного права. Подекуди такі дії також можна вважати серйозними порушеннями IV Женевської Конвенції та воєнними злочинами. Зокрема, це стосується випадків примусового переміщення та/або депортації українських дітей.

Відповідно до звіту, точна кількість депортованих дітей досі не встановлена. Проте російська сторона не заперечує факт масового вивезення дітей до Російської Федерації чи на території України, які перебувають під російською окупацією. Це може кваліфікуватися як злочин проти людяності. 

У звіті також наведені три найпоширеніші “підстави”, якими керуються представники РФ при організованому переміщенні українських дітей. Перш за все, це так звана “евакуація з міркувань безпеки”. Саме під таким приводом перед відступом з правого берега Херсонщини, російські військові вивезли 80 дітей з Олешківського інтернату до Криму та Краснодарського краю. Подібні “евакуації” відбувались і в інших областях України, які перебували під контролем російських Збройних сил.

Другою підставою є передача українських дітей для усиновлення чи взяття під опіку російськими сім’ями. Як зазначено у звіті, РФ втілює цей сценарій вивезення українських дітей ще з 2014-го року, коли після окупації Криму росіяни запровадили програму “Потяг надії” (рос. “Поезд надежды”). Відповідно до цієї програми, кожен охочий міг усиновити дитину з Криму, українські діти отримували російське громадянство.

Після того як у вересні 2022-го Путін підписав указ про “приєднання” до РФ частково окупованих областей України, дітей з Запорізької, Херсонської, Донецької та Луганської областей теж почали вважати громадянами РФ і усиновлювати. 

Та найчастіше українських дітей вивозять до “таборів відпочинку” для так званого тимчасового “оздоровлення”.

Автори звіту наголошують, що навіть коли батьки з тимчасово окупованих територій України відправляли своїх дітей на кілька тижнів у “оздоровчі табори”, про добровільні рішення не йшлося. Представники РФ користалися з вразливості батьків, які опинилися в російській окупації, маніпулювали їхнім бажанням захистити дітей від обстрілів і побутових труднощів, спричинених російською збройною агресією, вводили батьків в оману щодо характеру та тривалості так званих “канікул”. Зважаючи на умови перебування в окупації та тиск з боку російських військових, батькам було вкрай важко відмовитися від подібних пропозицій. Раніше дослідники Conflict Observatory також відзначали, що представники РФ могли чинити тиск на українські родини. У ОБСЄ підкреслили, що батькам, які відмовлялися оздоровлювати дітей у російських таборах, погрожували, “мовляв, їхня відмова трактуватиметься як недбале ставлення до дитини й може призвести до перегляду їхніх батьківських прав”. 

Зрештою родинам так і не повертали дітей (через нібито небезпечну ситуацію в регіоні). У ОБСЄ зазначили, що дітей переміщували з одного табору в інший, не отримавши на це згоду їхніх батьків або законних опікунів. До прикладу, після літнього “відпочинку” в одному таборі Краснодарського краю РФ залишилося близько 200 дітей, які згодом були зараховані до місцевої школи. 

При цьому, де б не перебувала українська малеча, вона зазнає впливу інформаційних кампаній РФ, які часто зводяться до цілеспрямованого перевиховання, включно з військовими вишколами. Примусово переміщені чи депортовані українські діти опиняються в суцільно російському середовищі й вимушено занурюються в чужу мову, звичаї та релігію. 

Російська Федерація не лише не намагається повернути дітей до України, а всіляко перешкоджає родинам, які прагнуть повернути власних дітей, зазначено у звіті. З-поміж іншого, Росія нехтує зобовʼязанням створити обовʼязкові механізми для відстеження депортованих дітей і встановлення їхнього місцеперебування та не сприяє репатріації. Такі дії порушують гуманітарне право та посилюють тяжкість скоєних злочинів.

Крім цього, ОБСЄ визнала, що невиправдано тривале перебування українських дітей на території РФ і/чи підконтрольних РФ територіях України (так само як необґрунтовані логістичні перепони) порушують зобов’язання сприяти возз’єднанню родини й суперечать принципам єдності сім’ї. 

ОБСЄ не вбачає ознак добровільності у випадках переміщення українських дітей, у тому числі дітей, які опинилися без опіки рідних. Як наголосили в організації, термін “примусово” не обмежується застосуванням фізичної сили, а охоплює й загрозу застосування сили або тиску. Люди можуть боятися насильства або затримання, зазнавати психологічного тиску або потерпати від дій окупаційних сил, які зловживають владою, і, з огляду на це, діяти під примусом.

Як підкреслюють автори звіту, чимало дітей, які перебували в інтернатах на момент російського вторгнення, мали батьків чи законних опікунів. У звіті зазначено, що до Росії вивезли щонайменше дві тисячі таких дітей. Викрадені діти мали рідних і перебували в подібних закладах лише задля отримання медичної допомоги. 

Оскільки уповноважені дорослі не давали власної згоди, неможливо говорити про добровільну передачу дітей. Окрім цього, місія ОБСЄ навела випадки, коли представники РФ вивозили дітей попри те, що директори закладів не погоджувалися на переміщення своїх вихованців. 

В ОБСЄ зазначили, що сукупні наслідки численних порушень викликають серйозні занепокоєння, адже таким чином могло бути порушено право переміщених українських дітей не піддаватися катуванням і жорстокому поводженню та іншим нелюдським (або таким, що принижують гідність) видам поводження чи покарання.

Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба назвав висновки звіту “потужними”, адже ОБСЄ називає дії Росії воєнними злочинами й злочинами проти людяності. Як зауважили у МЗС, “висновки звіту можуть бути використані у рамках національних та міжнародних механізмів притягнення до відповідальності замовників і виконавців зафіксованих у звіті злочинів”.

Війна без жодних правил і злочин геноциду

Як зазначив Уповноважений з прав людини ВРУ Дмитро Лубінець під час пресконференції 4-го травня, росіяни всіляко ускладняють пошук українських дітей. Для цього представники РФ змінюють імена українським дітям: до прикладу, український хлопець Дмитро може перетворитися на Дмітрія. Викравши українську дитину, росіяни забирають її документи (ID-картку чи свідоцтво про народження), а потім видають російські документи, у яких змінено дані. Тож коли українська сторона просить знайти Дмитра і подає відповідний запит, у РФ відповідають, що такої дитини немає… Омбудсман розповів, що коли Україна подавала запити з російськими версіями написання ПІБ, дитину знаходили. Проте навіть якщо росіяни підтверджують перебування української дитини на території РФ, у більшості випадків дитину не повертають. Терористична держава не гребує жодними методами — порушує кримінальні справи та залучає силові структури, аби завадити дітям повернутися до України.

27-го квітня Парламентська асамблея Ради Європи визнала, що примусова депортація та насильницьке переміщення українських дітей є елементом злочину геноциду. За офіційними даними української влади, лише від початку повномасштабного вторгнення представники РФ могли вивезти понад 19 тисяч українських дітей. У Європарламенті вважають, що від 2014-го року представники РФ могли депортувати до 300 тисяч українських дітей. Європарламентарі обґрунтовують таку кількість тим, що представники РФ почали вивозити українських дітей ще з 2014-го року, після окупації Криму та встановлення контролю над частинами Донецької та Луганської областей України. До злочину проти українських дітей причетний не лише Президент РФ Путін, а і самопроголошений Президент Білорусі Лукашенко.

Росія навмисно створює нестерпні умови, аби змусити українські родини виїхати до Росії, Білорусі або на підконтрольні РФ території України. На окупованих територіях України росіяни облаштовують дитячі катівні та усіляко порушують права мирних мешканців. Окрім цього, українські родини розлучають під час так званої “фільтрації”. У ОБСЄ наголосили, що, відповідно до Міжнародного гуманітарного права, затримані сім’ї повинні перебувати разом. Щобільше, навіть якщо є підстави розлучати родину (до прикладу, за станом здоров’я чи через виконання покарання), то така розлука має бути тимчасовою, а батьки й діти повинні мати змогу спілкуватися. Проте, за даними ОБСЄ, російська сторона не надає такої можливості. Навіть після того, як батьків звільняли з фільтрації, окупаційна влада не повідомляла, де перебувають їхні діти, та жодним чином не допомагала сім’ям возз’єднатися. Через це діти були вимушені самі шукати способи зв’язатися з батьками.

Харківська правозахисна група писала про дітей, вивезених з Харківської області, дітей з Маріуполя, всиновлених дітей з Донецької області й інші злочини проти дітей. Під час квітневої конференції ОБСЄ представник Харківської правозахисної групи, юрист Владислав Должко розповів про документування воєнних злочинів РФ. З-поміж іншого правник презентував позицію Харківської правозахисної групи щодо примусової депортації українських дітей до РФ, вказавши, що зібрані ХПГ дані дають обґрунтовані підстави для кваліфікації зазначених дій як геноциду.

Організованість і злагодженість дій окупаційних сил РФ вказують на невипадковість скоєних злочинів. У ПАРЄ наголошували, що це може свідчити “про намір знищити як Україну і українську ідентичність, так і культурні й мовні особливості її народу”. Як було зазначено у резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи, “насильницькі переміщення, незаконні депортації та ‘перевиховання’ дітей, що є особливо вразливими та потребують захисту, огидні у своїй меті знищити всі їхні зв’язки з українською ідентичністю й українські риси”.

За даними дитячого фонду ООН ЮНІСЕФ, від початку повномасштабного вторгнення до квітня 2023-го року, в Україні загинула щонайменше 501 дитина. Майже тисяча дітей дістали поранення. Такі цифри наводила виконавча директорка фонду Кетрін Рассел у квітні 2023-го. Рассел підкреслювала, що це лише підтверджені ООН випадки. 

Кількість дітей, убитих Російською Федерацією, невпинно зростає. Лише за один день, 28-го квітня 2023-го року, російські військовослужбовці вбили шестеро дітей в Умані, завдавши ракетного удару по багатоповерхівці міста. “Меморіал: вбиті росією” і журналісти NV писали про дітей, убитих в Умані. Випустивши ракету, росіяни позбавили життя:

• Кирила Писарєва (17 років) та Софію Шульгу (11 років): родини Кирила та Софії переїхали на Черкащину у 2014-му році, рятувались від російської агресії в рідній їм Луганській області.
• Івана Одайського (півтора роки): хлопчик народився в Умані й навіть не встиг піти до дитячого садка.
• Олексія Лисака (15 років) та Аліну Барченко (10 років): брат і сестра народилися й жили в Умані, у травні Олексію мало виповнитися 16 років, Аліна навчалася у 4-му класі.
• Уляну Тройчук (8 років): дівчинка залишилася в місті з татом, родина планувала провести час разом, а потім поїхати в село…

“Війна завжди є найзапеклішим ворогом дітей, чи то йдеться про Україну, чи то йдеться про інші незліченні конфлікти, що відбуваються у світові. Кожна дитина, де б вона не жила, заслуговує на те, щоб рости в мирному середовищі. Жодна дитина не повинна переживати дитинство, пошрамоване насильством і страхом”, — наголошувала директорка ЮНІСЕФ. 

Жодна дитина не повинна помирати під завалами будинку, який колись був домом.