Українська журналістка зникла безвісти на окупованій території
Про те, що про долю Вікторії Рощиної нічого не відомо, заявили в Міжнародному жіночому медійному фонді (IWMF). На думку рідних і колег, Вікторія могла потрапити в полон.
“Міжнародний жіночий медійний фонд дізнався, що Вікторія Рощина, українська журналістка-фрилансерка та лавреатка премії ‘За мужність у журналістиці’ 2022 року, зникла безвісти. Ми вкрай стурбовані її безпекою та закликаємо міжнародну спільноту привернути увагу до цієї ситуації”, — йдеться у заяві організації.
Журналістка раніше працювала на hromadske, потім стала фрилансеркою. Вона є позаштатною авторкою “Української правди”, “Українського радіо”, “UA:Перший” та “Цензор.нет”, також пише репортажі для Радіо Свобода. Торік за репортажі про повномасштабне вторгнення Росії в Україну Вікторія Рощина отримала премію “Мужність у журналістиці”.
Як розповідає The Daily Beast, рідні та друзі востаннє зв’язувалися Вікторією 3 серпня. 27 липня вона виїхала з України в Польщу, звідки планувала потрапити в Росію і потім на тимчасово окуповану українську територію. Під час останньої розмови з близькими Вікторія розповіла, що витримала кілька днів перевірок на російському кордоні, але місце свого перебування так і не назвала. Родина подала офіційні заяви про зникнення жінки до СБУ, Міністерства реінтеграції та Уповноваженого з прав людини.
“Служба безпеки України підтверджує, що Вікторія захоплена Росією. Офіційні особи кажуть нам, що в російських в’язницях багато ‘заморожених’ українських ув’язнених, і вона може бути серед них”, — заявив батько журналістки.
Російська правозахисниця Світлана Ганнушкіна, голова Комітету “Громадянське сприяння”, який допомагає українцям, вивезеним на територію РФ, розповіла журналістам, що вже запитувала про місцеперебування Рощиної в уповноваженої з прав людини в Росії Тетяни Москалькової. “На жаль, я ще не отримала жодної відповіді, — сказала вона The Daily Beast. — Відповіді можна чекати понад місяць, запитів багато”.
‘У нас нет совести’
У березні минулого року Вікторія Рощина вже потрапляла в російський полон, 10 днів її тримали у Бердянську. Вона згодом сама розповіла про це в статті “Тиждень у полоні окупантів. Як я вибралася з рук ФСБ, ‘кадирівців’ і дагестанців”. 12 березня 2022 року вона вирушила із Запоріжжя до Маріуполя. У Бердянську її затримали.
“До мене наблизився російський військовий і попросив показати телефон. Він повідомив, що має команду згори мене перевірити. Запитав, чи я журналістка. Брехати не стала, бо думала, що може бути ще гірше. Він попросив показати WhatsApp — і побачив там контакт ‘СБУ Запоріжжя’. Там було повідомлення з проханням опублікувати відео якогось російського військового, котрий перейшов на бік України”, — розповідала Рощина.
Жінку відвезли до захопленої окупантами будівлі управління СБУ у Бердянську.
“Зустріли нас чеченці й дагестанці. Помістили мене в невеличку кімнату. Там був стіл, стілець, вікно. Його згодом зачинили й заборонили до нього підходити. Принесли ковдру, на якій я спала на підлозі. Там було світло і тепло. Виводили мене лише до туалету. Майже всі мої речі забрали. Коли я питала, коли мене відпустять, казали: ‘Когда Киев возьмем’”.
Допитували журналістку співробітники ФСБ. “У нас нет совести, законы для нас не писаны”, — залякували вони жінку.
Росіяни примусили Рощину записати відеоролик. Згодом вона згадувала: “Фсбшники сказали, що запишуть зі мною ‘нейтральне інтерв’ю’ і після цього відпустять. Я наголосила, що нічого не буду вигадувати — вони погодились. Через деякий час приїхали з камерою, написали текст і стали вимагати, щоб я його прочитала. Я не була згодна з формулюванням про ‘високу долю ймовірності врятованого життя’. Але відео записати погодилась. Там уже не було вимог, які вони ставили раніше — про пряму підтримку росії та звинувачення України”.
Наступного дня окупанти відпустили Вікторію Рощину.
Отримуючи нагороду IWMF, журналістка сказала: “Я ніколи не боялася говорити правду. Люди мають знати правду, а винні нести відповідальність. Я не вважаю це мужністю, радше своїм професійним обов’язком”.
Доля невідома
Ми вже розповідали про викраденого росіянами журналіста УНІАН Дмитра Хилюка. Він зник ще на початку березня минулого року. Відтоді окупанти відмовляються визнавати, що чоловік перебуває у них у полоні. Згідно з розслідуванням “Репортерів без кордонів”, російські військові забрали Дмитра 3 березня. Після цього Хилюка тримали у кількох місцях, перетворених на тимчасові в’язниці. “Репортери без кордонів” змогли знайти свідків перебування Дмитра в кожному з цих пунктів. Уже 21 березня Дмитро був у Брянській області, у СІЗО № 2 Новозибкова. При цьому Слідчий комітет Російської Федерації, відповідальний за розслідування у федеральних установах, стверджує, що ‘не має інформації про кримінальне провадження’ проти Дмитра Хилюка.
“Дмитро Хилюк не зник, а Росія загрузає у своїй брехні про долю українського журналіста. РБК отримали п’ять ексклюзивних свідчень, які дозволяють простежити шлях репортера від його арешту 3 березня 2022 року в його селі на північ від Києва до ув’язнення і жорстоких допитів, яких він зазнає у російській в’язниці поблизу українського кордону”, — йдеться в повідомленні міжнародної журналістської організації.
6 травня 2023 року у тимчасово окупованому Мелітополі зник зв’язок з подружжям Левченків. Ірина Левченко все життя працювала в журналістиці, але вже кілька років була на пенсії. “Друзі намагалися дізнатися щось про долю родини Левченко в окупаційних ‘правоохоронних органах’, проте там повідомили, що інформацію нададуть тільки родичам. Але всі родичі з окупації виїхали. Тож наразі близькі володіють досить приблизною інформацією про долю викрадених. В перший день нібито Левченків тримали в приміщенні на вулиці Чернишевського, де зараз знаходиться одна з окупаційних правоохоронних структур, — розповідає Детектор Медіа. — Але потім Ірину забрали невідомо куди, а Олександр лишився. Нібито його звинувачують в ‘тероризмі’”.
Журналісти в полоні
На відміну від Левченко, Рощиної та Хилюка, місцеперебування полоненого правозахисника і журналіста Максима Буткевича наразі відомо: в окупованому Луганську. Співзасновник Центру прав людини ZMINA та “Громадського радіо”, Буткевич з початком повномасштабної війни вступив до лав ЗСУ і потрапив у російський полон у червні минулого року в районі Золотого Луганської області. Його разом із двома іншими військовослужбовцями — Віктором Похозеєм та Владиславом Шелем — звинуватили у “жорстокому поводженні з цивільним населенням та застосуванні у збройному конфлікті заборонених методів”. Вказується, що “злочин” було “скоєно” 4 червня у Сєвєродонецьку. Колеги Максима Буткевича оприлюднили інформацію про те, що в цей час журналіст взагалі перебував у Київській області. В цілому звинувачення базується на самооговоренні, що може свідчити про те, що полонених катували. 10 березня так званий “суд” на тимчасово окупованій росіянами території Луганської області засудив Максима Буткевича до тринадцяти років ув’язнення.
За ґратами перебуває херсонський журналіст Сергій Цигіпа. Вчора, 4 жовтня, в окупаційному “верховному суді Криму” відбулося засідання у його справі, під час якого прокурор запросив для бранця 19 років ув’язнення. Цигіпу звинувачують у шпигунстві.
Нагадаємо, Сергія Цигіпу росіяни викрали 12 березня 2022 року. Про його долю рідні довідалися лише у квітні, коли на проросійських каналах у соцмережах було розповсюджено відео, де Сергій — очевидно під примусом — розповідає про “сумнівну стратегію української армії”. На записі журналіста представили як “старшого офіцера командування Сил спеціальних операцій української армії, який переїхав до Росії”.
Також серед бранців Кремля залишаються журналіст “Радіо Свобода” Владислав Єсипенко та кримська громадянська журналістка Ірина Данилович.
За інформацією Інституту масової інформації, за рік та сім місяців з початку повномасштабного вторгнення Росія скоїла 536 злочинів проти журналістів та медіа в Україні, серед них 10 убивств медійників під час виконання редакційного завдання, 14 зникнень, 22 викрадення.
Нагадаємо, українські медійники можуть подати заявки на отримання страхування, вирушаючи до зон бойових дій. Ця опція доступна для журналістів, фотографів, відеооператорів, фіксерів і редакторів, які мають офіційне відрядження до зон бойових дій, деокупованих і прифронтових територій, а також прикордонних територій РФ і Білорусі.