‘Я щасливий, що я — вільна людина і вільний журналіст’
Довгоочікуване звільнення
Про звільнення Єсипенка повідомили “Крим.Реалії”.
“Я щасливий, що я — вільна людина і вільний журналіст… Я дуже вдячний усім, хто допомагав і підтримував мене, коли я був у в’язниці. По-перше, це моя сім’я, Радіо Свобода і дуже багато людей з усього світу… У російських тюрмах сидить ще дуже багато українських патріотів, котрих треба також терміново повертати додому. І не тоді, коли закінчується у них строк, а значно раніше”, — казав Владислав Єсипенко.
У Празі журналіст пройде медичне обстеження та реабілітацію після понад чотирьох років російського ув’язнення.
Радіо Свобода привітала звільнення Владислава та подякувала урядам США та України за зусилля, спрямовані на повернення українського журналіста. “Ми також дякуємо світовій спільноті захисників свободи преси за їхню невтомну адвокацію від імені відданих своїй справі журналістів Радіо Свобода”, — наголошувала команда РС.
“Понад чотири роки Влада свавільно карали за злочин, якого він не скоював. Він заплатив надто високу ціну за те, що повідомляв правду про те, що відбувалося в окупованому Росією Криму. За це його катували — як фізично, так і психологічно. Святкуючи його радісне возз’єднання з дружиною Катериною та їхньою маленькою донькою Стефанією, ми не можемо ігнорувати біль, якого цій сім’ї завдала російська влада. Ми дякуємо урядам США та України за їхні зусилля, які допомогли домогтися звільнення Владислава. Також висловлюємо вдячність міжнародній спільноті за підтримку наших журналістів”, — заявив Стівен Капус, президент і генеральний директор “Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода”.
Посол України в Чехії Василь Зварич, який теж зустрічав Владислава Єсипенка в празькому аеропорту, привітав звільненого журналіста.
“Правда і справедливість завжди перемагають зло і свавілля. Зараз, на жаль, ще досить багато — сотні — українських патріотів перебувають у тюрмах російських… Ми як дипломати не покладатимемо рук, допоки кожний український патріот не буде звільнений з російської в’язниці”, — наголосив посол України у Чехії.
Василь Зварич також зауважив, що спільні зусилля держави, неурядового сектору та журналістської спільноти дають результат. “Якщо ми всі об’єднані і працюємо разом на одну мету, то результат обов’язково буде досягнутий. І це сьогоднішній день продемонстрував”, — підсумував посол України в Чехії.
Передісторія
Владислав Єсипенко був фрилансером у проєкті РС “Крим.Реалії”: висвітлював соціальні та екологічні проблеми в Криму, знімав вуличні опитування та репортажі про життя тимчасово окупованого півострова. У березні 2021-го Владислава Єсипенка затримали ефесбівці за обвинуваченням у збиранні інформації “в інтересах українських спецслужб” і зберіганні “саморобного вибухового пристрою” в автомобілі. Єсипенка затримали 10 березня після того, як він взяв участь в акції до дня народження Тараса Шевченка, що 9 березня відбувалася в Сімферополі. Упродовж 27 днів до журналіста не допускали незалежних адвокатів.
16 лютого 2022 року окупаційний Сімферопольський районний “суд” призначив Єсипенку шість років ув’язнення в колонії загального режиму та штраф в 110 тисяч рублів. 18 серпня 2022 року окупаційний Верховний “суд” Криму в апеляції зменшив термін ув’язнення журналісту на рік. При цьому у сімферопольському “суді” Єсипенко заявляв, що російські силовики його катували, зокрема електричним струмом, аби вибити “зізнання”. Про катування, яких зазнав журналіст, повідомляв і головний редактор видання “Ґрати” Антон Наумлюк. “Сьогодні ми дізналися, що Владислава Єсипенка, затриманого в Криму співробітниками ФСБ 10 березня, два дні катували електрикою. Вдягали на голову щось, підключали струм і поступово збільшували, коли він звикав. Таким чином від нього отримали перші ‘свідчення-зізнання’, які потім ще й записали в інтерв’ю на ‘Крим.24’”, — писав Наумлюк на своїй фейсбук-сторінці в березні 2021-го.
Як нагадувала Радіо Свобода, за час ув’язнення Єсипенко став лавреатом низки престижних нагород: Free Media Award (2022), Freedom to Write Award від PEN America (2022), Національної премії імені Ігоря Лубченка. Журналіст також отримав державну стипендію імені Левка Лук’яненка, яку призначають українським політв’язням.
Цьогоріч справу незаконно засудженого Владислава Єсипенка включили до списку “10 найтерміновіших” випадків порушень свободи преси, який склала міжнародна коаліція медіаорганізацій One Free Press Coalition. Раніше вирок Єсипенку засудили й у Держдепартаменті США, де назвали вирок “ще одним прикладом зловживань російської окупаційної влади у Криму”.
Після повномасштабного вторгнення РФ співробітники колонії перешкоджали комунікації з незаконно засудженим журналістом, зокрема блокували йому можливість зателефонувати дружині. Крім того, у Керченській виправній колонії №2 уважно стежили за його словами й поведінкою, зокрема адміністрація колонії неодноразово викликала до себе Єсипенка й вимагала, аби він не говорив зайвого адвокату чи родині.
Цього січня видання “Qirim. News” повідомляло, що Росія блокує будь-які спроби Владислава Єсипенка звернутися з заявою про право на умовно-дострокове звільнення. Як розповідала дружина журналіста Катерина Єсипенко, станом на той час Владислав вже відбув за ґратами чотири роки з п’яти та мав право звільнитися умовно-достроково. Проте до заяви щодо отримання умовно-дострокового звільнення мала бути додана “позитивна характеристика” з колонії, видана за “гарну поведінку”. Владиславу Єсипенку навпаки штучно створювали умови, за яких він нібито порушував внутрішні правила колонії: не зняв головного убору, коли вітався з інспектором, запізнився на ранкову перевірку тощо. Таким чином адміністрація колонії №2 тимчасово окупованої Керчі додавала до особової справи Єсипенка різні догани. “Маючи такі догани, арештант на кілька місяців втрачає право звертатися із заявою на УДЗ. І так повторюється по колу”, — розповідала Катерина Єсипенко. Минулої осені пані Катерина також казала, що її чоловік отримував формальні відмови щодо умовно-дострокового звільнення.
Заручники Кремля
Ми неодноразово писали про українських журналістів, що стали заручниками Кремля і тиск на кримських журналістів, зокрема, на кримськотатарське видання “Кирим” (“Qirim”). Харківська правозахисна група писала про Вікторію Рощину, журналістку, яка померла в російському полоні, громадянську журналістку Ірину Данилович, якій гіршає в російській неволі, колишніх журналісток Ірину Левченко та Жанну Кисельову, які безвісти зникли на тимчасово окупованих територіях України та могли опинитися у російських катівнях, громадянського журналіста Євгена Ільченка, якого змушували працювати на російських загарбників, Сергія Цигіпу, Дмитра Хилюка та багатьох інших медійників і медійниць, у тому числі кримських громадянських журналістів, які стали невидимими бранцями Кремля. Наприкінці минулого квітня Верховна Рада України ухвалила проєкт постанови про звільнення та повернення до України полонених і незаконно утримуваних журналістів. У ньому депутати закликали міжнародну спільноту посилити політико-дипломатичний тиск на Росію, аби захистити права журналістів і повернути їх до України.
Нагадаємо, що коаліція правозахисних організацій запустила кампанію “PEOPLE FIRST!”, в рамках якої вимагає звільнення усіх ув’язнених внаслідок російської агресії проти України, зокрема і цивільних. Як наголошували правозахисники, згідно з нормами міжнародного права, усі українські цивільні, яких незаконно захопили та затримали представники РФ, у тому числі цивільні, яким незаконно винесли вироки російські суди, мають бути негайно звільнені без будь-яких умов із наданням можливості повернутися додому. Тим людям, чий дім розташований на окупованих РФ територіях України, мають надати можливість виїхати на підконтрольну українській владі територію країни, якщо вони того забажають.